Духовний заповіт Семмі Бассо

Духовний заповіт СемміБассо

Текст заповіту молодого біолога, символу боротьби з прогерією, який помер 5 жовтня. Заповіт повністю зачитаний єпископом Віченці на похороні, що відбувся в Теззе-суль-Брента.

Джерело: Новини Ватикану

Дорогі мої

Якщо ви читаєте ці рядки, то мене вже немає серед живих. Принаймні, не у світі живих, якими ми його знаємо. Я пишу цей лист, бо якщо є щось, що завжди мене засмучувало, то це похорон. Не те, щоб у похоронах було щось погане, прощання з близькими - одна з найлюдяніших і найпоетичніших речей на світі. Однак, коли я думав про те, яким буде мій похорон, завжди були дві речі, які я не міг витримати: неможливість бути там і сказати останнє слово, і неможливість втішити моїх близьких. А також немає можливості бути присутнім, але це вже інша тема....

І ось, тут я вирішив написати свої останні слова, і я дякую тому, хто їх читає. Я не хочу залишити вам нічого, крім того, що я прожив, і останній раз, коли я маю можливість сказати своє слово, я скажу тільки найнеобхідніше, без зайвих речей або чогось іншого.....

Перш за все, хочу, щоб ви знали, що я прожив своє життя щасливо, без успіху, і прожив його як проста людина, з моментами радості і важкими моментами, з бажанням зробити добре, іноді досягаючи успіху, а іноді зазнаючи невдачі. З самого дитинства, як ви добре знаєте, прогерія глибоко позначилася на моєму житті, і хоча вона була лише дуже малою частиною того, чим я є, я не можу заперечувати, що сильно вплинула на моє повсюдне життя і, не в останню чергу, на мій вибір. Я не знаю, чому і як я покину цей світ, напевно, багато хто скаже, що я програв свою битву з хворобою. Не слухайте! Не було ніякої битви, яку треба було вести, було лише життя, яке було потрібно прийняти таким, яким воно є, з його труднощами, але все ще прекрасним, все ще фантастичним, без нагороди чи осуду, просто даром, який дав мені Бог.

Я намагався жити якомога повніше, але, як і кожна людина, як і кожен грішник, зробив свої помилки. Я мріяв стати людиною, про яку писали б у шкільних підручниках, людиною, яка була гідна того, щоб про неї пам’ятали нащадки, людиною, про яку, як і про великих людей минулого, згадували б з благоговінням. Я не заперечую, що хоча моїм наміром було ввійти в історію як великий діяч, який творив добро, частково це бажання було зумовлене йогоїзмом. Егоїзм тих, хто просто хоче відчувати себе більше, ніж інші. Я боровся з цим нездоровим бажанням з усіх сил, добре знаючи, що Бог не любить тих, хто робить щось для себе, але, незважаючи на це, мені не завжди це вдавалося. Зараз, коли я пишу цей лист, виявляючи, якою буде моє перебування мить на землі, я розумію, що це найбільше бажання, яке тільки може бути. Особиста слава, велич, популярність - це лише минущі речі. Натомість любов, яка твориться в житті, є вічною, бо тільки Бог є вичним, і любов приходить до нас від Бога. Якщо є щось, про що я ніколи не шкодував, то це те, що я любив так багато людей у ​​своєму житті, і так сильно. І в той же час занадто мало. Ті, хто мене добре знають, знають, що я не з тих, хто любить давати поради, але це мій останній шанс... тому радуйте моїх друзів, любіть тих, хто вас оточує, не забувайте, що наші попутники ніколи не є засобом , а лише призначення. Світ гарний, якщо ми знаємо, куди даватись!

У багатьох речах, як я вже казав, я помилявся! Значну частину свого життя я думав, що не існує абсолютно позитивних чи абсолютно негативних подій, що тільки ми самі бачимо хороші чи погані сторони. Звичайно, це хороша життєва філософія, але це не все! Подія може бути негативною і абсолютно негативною! Наша справа не в тому, щоб знайти в них щось позитивне, а в тому, щоб діяти правильно, витримати і заради інших перетворити негативну позицію на позитив. Не в тому, щоб мати позитив, а в тому, щоб його творити, і це, на мою думку, приходить здатність, дана нам Богом, здатність, яка найбільше робить нас людьми.

Я хочу, щоб ви знали, що я всіх вас люблю, і що мені було приємно йти дорогою мого життя поруч з вами. Я не буду казати вам, щоб ви не сумували, але й не сумуйте надто сильно. Як і при кожній смерті, серед моїх близьких знайдеться хтось, хто буде плакати за мною, хтось, хто буде в невірі, хтось, можливо, сам не знаю чому, захоче зустрітися з друзями, бути разом, сміятися і жартувати, як ні в чому не було. Я хочу бути з вами в цьому, щоб ви знали, що це нормально. Ті, хто буде плакати, знайте, що сумувати - це нормально. Ті, хто хоче святкувати, знайте, що святкувати - це нормально. Плачте і святкуйте, робіть це на мою честь.

Якщо ви хочете мене згадати, не витрачайте багато часу на різні ритуали, помоліться, звичайно, але візьміть келіхи, випийте за моє і ваше здоров'я, і ​​будьте веселі. Я завжди любив бути в компанії, і саме таким я хотів би, щоб мене запам'ятали.

Напевно, на це потрібен час, і якщо я дійсно хочу втішити і піти з цього світу так, щоб ви не відчули себе погано, я не можу просто сказати вам, що час загоїти всю рану. Не в останню чергу тому, що це не так. Тому я хочу відверто поговорити з вами про крок, який я вже зробив і який рано чи пізно мусити зробити кожен: про смерть.

Крім того, при згадці її назви, при згадуванні смерті, по шкірі пробігають мурашки. Але це природна річ, найприродніша річ у світі. Якщо ми хочемо використовувати парадокс, то смерть - це найприродніша річ у житті. І все ж вона нас лякає! Це нормально, в цьому немає нічого поганого, навіть якщо боявся.

Це страх перед невідомим, адже ми не можемо сказати, що переживали його в минулому. Однак ми думаємо про смерть позитивно: якби її не було, ми, напевно, нічого не досягли в своєму житті, тому що в будь-якому випадку завжди є завтра. Смерть, з іншого боку, дає нам зрозуміти, що не завжди є завтра, що якщо ми хочемо щось зробити, то найкращий час - це «зараз»!

Для християнина, однак, смерть - це також щось інше! Якщо Ісус помер на хресті, як жертва за всі наші гріхи, смерть - це єдиний спосіб по-справжньому жити, це єдиний спосіб нарешті змінити до дому Отця, це єдиний спосіб нарешті побачити Його Обличчя.

І як християнин я зіткнувся зі смертю. Я не хочу вмирати, я не був готовий до смерті, але я був приготований.

Єдине, що мене засмучує, - це те, що я не можу бути там, щоб побачити, як світ змінюється і рухається вперед. В іншому ж, я сподіваюся, що в своїй останню мить я зміг побачити смерть так, як бачив її святий Франциск, слова якого супроводжували мене все моє життя. Сподіваюся, що і я зумів прийняти смерть як «Сестру Смерть», від якої не можна втекти жодної живої людини.

Якщо за життя я був достойним, якщо я свій хрест, як мене просили, то тепер я з Творцем. Я тепер з моїм Богом, з Богом моїх батьків, у Його незнищенному Домі.

Він, наш Бог, єдиний істинний Бог, є першопричиною і кінцем всього сущого. Перед обличчям смерті ніщо не має сенсу, окрім Нього. Тому, хоча немає потреби говорити про це, бо Він все знає, як я вас подякував, я хочу подякувати і Йому. Я завдячую Богові всім своїм життям, кожною доброю річчю. Віра супроводжувала мене, і я не був би тим, ким я є, якби не моя Віра. Він змінив моє життя, Він підняв його, Він зробив з ним щось надзвичайне, І Він зробив це в простоті мого повсякденного життя.

Ніколи не втомлюйтеся, брати мої, служити Богові і жити за Його заповідями, бо без Нього ніщо не має сенсу і тому, що кожен наш вчинок буде суджений і вирішить, хто буде жити вічно, а кому особливо померти. Я, звичайно, не був найкращим християнином, я, звичайно, був грішником, але зараз це не має великого значення: важливо те, що я намагався зробити все, що міг, і зробив би це знову.

Ніколи не втомлюйтеся, брати мої, нести хрест, який Бог поклав на кожного з нас, і не бійтеся, щоб вам допомогли нести його, як Ісусові допомагав Йосифу з Аріматеї. І ніколи не відмовляйтеся від повних і довірливих стосунків з Богом, хоча прийміть Його Волю, бо це наш обов'язок, але й не будьте пасивними, голосно заявляйте про свою волю Богові, як це зробив Яків, який за те, що видив себе сильним , був названий Ізраїлем: той, хто бореться з Богом.

Бог, який є Матір'ю і Отцем, який в особи Ісуса пережив кожну людську неміч, і який у Святому Дусі завжди живе в нас, що є Його Храмом, безсумнівно, оцінити ваші зусилля і збереже їх у Своєму Серці.

Я залишаю вас, як я вже говорив вам, що не люблю похорон, коли вони стоять занадто довгими, а я не був коротким. Знайте, що я ніколи не міг уявити своє життя без вас, і якби мені дали вибір, я все одно вибрав би рости разом з вами. Я щасливий, що завтра знову зійде сонце....

Моя сім'я, мої брати і моя любов, я з вами, і якщо дозволите, я буду наглядати за вами,

Я вас люблю.

Семмі

PS: Будьте спокійні, все це лише сон у зворотному напрямку....